Генні технології як реалізація екзистенційних ризиків людства

Дана стаття присвячена аналізові проблеми можливих небезпек, пов’язаних із активною технологізацією життєвого світу людини на прикладі питання широкого впровадження в практику генних технологій. Генні технології розглядаються як реалізація маніпулятивно-комерційних світоглядних принципів.

Ключові слова: генні технології, клонування, екзистенційні ризики.

Методологічні імплікації постнекласичної біології

Дана стаття присвячена аналізу методологічних підходів, які формуються на сьогодні в біології при розгляді живих об’єктів як історичних, відкритих і складних систем. Обґрунтовується теза про те, що переосмислення відношень категорій “живе” – “неживе” має не тільки методологічне, але також і аксіологічне та світоглядне значення. Основний акцент в статті зроблено на аналіз принципів синергетичної парадигми у застосуванні до біологічних досліджень.

The article is devoted to the methodological basis analysis in a nowadays biology as science about live historic open and complex systems. The following is proved: reunderstanding of relations between categories “living” – “nonliving” has not only methodological sense but also valued and Weltanschauung sense. The pivotal theme of the article is the analysis synergetic paradigm principles in biological researches.

Концепція елементаризму: античність і сьогодення

                           Наше пізнання реальності має

                           на увазі не саму реальність,

                           а користується цією реальністю

                           заради якоїсь іншої мети.

                                          П. О. Флоренський [1]

     Людське життя одним із своїх аспектів має експлікацію того світу, в якому воно відбувається. Діалектика взаємодії інтелекту із оточуючою природою полягає в тому, що, з одного боку, процес пізнання здійснюється за законами людського мислення і у формах, які може приймати думка. З іншого, власне інтелект є щільно “вписаним” у зовнішній світ, є його органічною частиною – первинною складовою (згідно із концепцією ідеалізму) або ним породженою (відповідно до концепції матеріалізму). Таким чином, гносеологія завжди має спокусу представляти процес пізнання або на кшталт поступу абсолютного духу (Гегель), або ж ставати на шлях пошуків матеріальних основ розумової діяльності людини (позитивісти). В першому разі, критика говорить про тенденцію до панлогізму й спроби видавати закони людського мислення за загальні закони природи. В іншому – дослідників звинувачують у механіцизмові, редукціонізмові тощо. Але в будь-якому випадку, має місце прагнення узгодити між собою два якісно різні світи: світ абстрактного мислення й світ природних речей. Більш того, треба мати певну спільну основу для того, щоб більш-менш задовільно пояснити взаємодію цих двох світів.

Роль концепції біологічного часу у формуванні загальних принципів теоретичної біології

     Стаття присвячена виявленню філософсько-методологічних та евристичних можливостей постнекласичних уявлень про біологічний час стосовно теоретичної біології в її спрямованості на розв’язання проблеми сутності живого. Послідовно аналізуються основні підходи у з’ясуванні базових принципів для побудови теоретичної біології. Робиться спроба дати можливі пояснення недоліків у методології цих підходів. Наголошується на провідній ролі концепції біологічного часу для інтеграції біологічного знання та формування уявлень про живе як динамічної цілісності усіх рівнів біологічної організації.

Часові форми як методологічна проблема природознавства

       Дана стаття має на меті з’ясування методологічних засад введення уявлень про специфічні часові форми у сферу природничих наук, що розширює, на думку автора, можливості розробки понятійного апарату, який би віддзеркалював особливості предметних областей окремих галузей природознавства. Актуальність зазначеної проблематики обумовлена прагненнями, характерними для сучасної науки, до формалізації дескриптивного матеріалу, побудови загальних теоретичних схем, які б стали базою для інтеграції великих масивів знання міждисциплінарного характеру. Питання онтологічного статусу часових форм активно розробляється починаючи із 60-х років ХХ століття (праці О. М. Мостепаненко, В. А. Канке, H. Kalmus та ін.), але і до сьогодні залишається відкритим і гостро полемічним. Ідейною базою для проведеного аналізу стало висвітлення питань різноманітності руху матерії та природи рівномірності часу, яке було зроблене відповідно О. М. Мостепаненко та І. А. Хасановим.

Онтологічні засади концепції біологічного часу

Одним із першочергових завдань філософії сучасної науки є створення нової методологічної бази, яка б давала можливості для досліджень, адекватних програмним ідеям постнекласичної науки: ідеям еволюціонізму та історизму, ідеї надання гуманістичного виміру науково-технічному розвитку. Картезіанська методологія з її розділенням світу на “суб’єкт” і “об’єкт” та принципом суб’єктивної достовірності зазнає критики ще із середини ХХ століття [1], хоча, з іншого боку, бурхливий розвиток природничих наук і техніки має своїм підґрунтям саме ті настанови, що були сформульовані Р. Декартом. Як зазначає Розеншток-Хюсі, техногенне суспільство зі всіма своїми зручностями, вадами, прикрощами, спокусами і кризами виросло із прагнення “перетворити темний хаос природи в предмети, які можна підкорити собі за допомогою розуму” [2]. Цим самим світ було розділено на “об’єктивну природну реальність” і “суб’єктивний внутрішній світ” людських переживань. “ “Cogito ergo sum” створило дистанцію між людиною і природою” [3].

Часові конструкції в біології

Традиційно в природничих науках динаміка досліджуваних процесів розглядається на фоні часових відношень, базові уявлення про які сформувалися в межах механіки Ньютона. Ці уявлення є цілком достатніми для опису простих систем, якими є ідеалізовані об’єкти фізики і математики, але вже у середині ХІХ століття виявилося, що дослідження систем вищого рівня складності (біологічні, соціальні і т. п.) вимагають переоцінку і переосмислення категорій “простір”, “час”, “причинність” на теоретико-філософському рівні [1]. Таким чином, для адекватного розуміння принципів функціонування складних систем були запропоновані певні уявлення про специфічні часи: біологічний, соціальний, історичний, геологічний і т. д. Більш того, із заглибленням фізики у мікро- і мегасвіти (субатомний і космічний рівні), вчені дійшли висновку щодо значної обмеженості застосування механіки Ньютона навіть у фізичних науках.