Дана стаття має на меті з’ясування методологічних засад введення уявлень про специфічні часові форми у сферу природничих наук, що розширює, на думку автора, можливості розробки понятійного апарату, який би віддзеркалював особливості предметних областей окремих галузей природознавства. Актуальність зазначеної проблематики обумовлена прагненнями, характерними для сучасної науки, до формалізації дескриптивного матеріалу, побудови загальних теоретичних схем, які б стали базою для інтеграції великих масивів знання міждисциплінарного характеру. Питання онтологічного статусу часових форм активно розробляється починаючи із 60-х років ХХ століття (праці О. М. Мостепаненко, В. А. Канке, H. Kalmus та ін.), але і до сьогодні залишається відкритим і гостро полемічним. Ідейною базою для проведеного аналізу стало висвітлення питань різноманітності руху матерії та природи рівномірності часу, яке було зроблене відповідно О. М. Мостепаненко та І. А. Хасановим.
