Онтологічні засади концепції біологічного часу

Одним із першочергових завдань філософії сучасної науки є створення нової методологічної бази, яка б давала можливості для досліджень, адекватних програмним ідеям постнекласичної науки: ідеям еволюціонізму та історизму, ідеї надання гуманістичного виміру науково-технічному розвитку. Картезіанська методологія з її розділенням світу на “суб’єкт” і “об’єкт” та принципом суб’єктивної достовірності зазнає критики ще із середини ХХ століття [1], хоча, з іншого боку, бурхливий розвиток природничих наук і техніки має своїм підґрунтям саме ті настанови, що були сформульовані Р. Декартом. Як зазначає Розеншток-Хюсі, техногенне суспільство зі всіма своїми зручностями, вадами, прикрощами, спокусами і кризами виросло із прагнення “перетворити темний хаос природи в предмети, які можна підкорити собі за допомогою розуму” [2]. Цим самим світ було розділено на “об’єктивну природну реальність” і “суб’єктивний внутрішній світ” людських переживань. “ “Cogito ergo sum” створило дистанцію між людиною і природою” [3].

Часові конструкції в біології

Традиційно в природничих науках динаміка досліджуваних процесів розглядається на фоні часових відношень, базові уявлення про які сформувалися в межах механіки Ньютона. Ці уявлення є цілком достатніми для опису простих систем, якими є ідеалізовані об’єкти фізики і математики, але вже у середині ХІХ століття виявилося, що дослідження систем вищого рівня складності (біологічні, соціальні і т. п.) вимагають переоцінку і переосмислення категорій “простір”, “час”, “причинність” на теоретико-філософському рівні [1]. Таким чином, для адекватного розуміння принципів функціонування складних систем були запропоновані певні уявлення про специфічні часи: біологічний, соціальний, історичний, геологічний і т. д. Більш того, із заглибленням фізики у мікро- і мегасвіти (субатомний і космічний рівні), вчені дійшли висновку щодо значної обмеженості застосування механіки Ньютона навіть у фізичних науках.

Розвиток уявлень про біологічний час та їх актуальний філософський статус

     Існує легенда, як одного разу Лаплас сказав імператору Бонапарту, що "другого Ньютона" не буде, оскільки існує тільки один світ, який вже пояснено. В ті часи більшість фізиків вважали, що основні принципи світобудови з’ясовано і на долю наступних поколінь дослідників випало лише розв’язання окремих проблем, які можуть внести певну ясність в наукову картину світу, але аж ніяк не змінити її вцілому. Всеохопність, універсальність і відносна простота формулювань законів Ньютона дозволили дидактикам зробити з них основу для шкільного вивчення фізики, а отже, і всього природознавства. "Шкільні роки − пише Л. С. Полак у передмові до "Начал" Ісаака Ньютона − роблять ньютоніанцями всіх людей на нашій планеті. Ледь не з молоком матері ми вбираємо в нашу духовну плоть три аксіоми Ньютона, його простір і час, його закон всесвітнього тяжіння та багато, багато іншого" [1].