КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ВІФЛЯНЦЕВ В’ячеслав Володимирович
УДК
001.5/8]115:573.2
ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ РОЗУМІННЯ БІОЛОГІЧНОГО ЧАСУ
09.00.02 – діалектика та методологія пізнання
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Київ – 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник – доктор філософських наук, професор
СИДОРЕНКО Лідія Іванівна,
Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, професор кафедри філософії та
методології науки.
Офіційні опоненти – доктор філософських наук, професор
КРИСАЧЕНКО Валентин Семенович,
Національний інститут стратегічних досліджень,
завідувач відділом етнополітики;
кандидат філософських наук, доцент
РУБАНЕЦЬ Олександра Михайлівна,
Національний технічний університет України
“Київський політехнічний інститут”,
доцент кафедри філософії.
Провідна установа – Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, м. Київ
Захист відбудеться “29” листопада 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 327.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58).
Автореферат розісланий “28” жовтня 2004 року.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л. О. Шашкова
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Філософське осмислення буття сучасного людства в умовах глобальних проблем, бурхливого розвитку можливостей новітніх технологій та науки у формуванні світу людської життєдіяльності потребує глибокого аналізу фундаментальних засад та вимірів людського існування. Однією з таких суттєвих складових буття світу загалом, і людського зокрема, є часовий вимір. Природно, що проблема часу як фундаментальна філософська проблема стала предметом всебічного осмислення в історії філософії, що було здійснено в творчості Геракліта, Парменіда, Аристотеля, Аврелія Августина, Фоми Аквінського, Миколи Кузанського, Р. Декарта, І. Канта, Г.-В.-Ф. Гегеля, К. Маркса, А. Бергсона, Г. Рейхенбаха, Е. Гуссерля, М. Гайдегера, М. Бердяєва, К. Ясперса, М. Мерло-Понті та ін.
Дослідження проблеми часу як в загальнофілософському плані, так і в аспекті виявлення філософських засад теоретико-наукового розуміння часу здійснене в роботах Аскіна Я. Ф., Аронова Р. А., Ахундова М. Д., Кедрова Б. М., Лоя А. М., Молчанова Ю. Б., Мостепаненка А. М., Трубнікова М. М., Урманцева Ю. А. та ін. В західній традиції – Грюнбаума А., Еко У., Карнапа Р., Пригожина І., Пуанкаре А., Уайтхеда А., Фуко М. та ін.
Важливі в методологічному сенсі для осмислення проблеми часу ідеї та концептуальні узагальнення представлені в роботах Добронравової І. С., Кизими В. В., Кисельова М. М., Конверського А. Є., Копніна П. В., Кримського С. Б., Крисаченка В. С., Лук’янця В. С., Мамчур О. А., Рижка В. А., Сидоренко Л. І., Солов’я Л. А., Стьопіна В. С., Поповича М. В., Чуйка В. Л., Цехмістро І. З. та ін. Філософсько-світоглядні положення, що обґрунтовані в роботах Бойченка І. В., Волинки Г. І., Губерського Л. В., Касьяна В. І., Михальченка М. І., Новікова Б. В., Ярошовця В. І., Ящук Т. І. та ін., присвячених суттєвим аспектам соціального буття людини, репрезентують основу сучасних підходів до проблеми часу.
Значною увагою й зростанням інтересу до філософського осмислення часового аспекту буття характеризується кінець ХХ – початок ХХІ ст. як перехідний момент історії та прогнозування принципово нових її виявів. Особливості буття людини в умовах техногенної цивілізації, тип прогресу якої в кінці ХХ ст. виявився вичерпаним, загострюють проблему часу існування сучасної людини як в світі культури та цивілізації, так і як приналежної світу природи, живого. На рівні методологічної рефлексії це відображене в значному інтересі дослідників до проблеми біологічного часу – роботи Анохіна П. К., Вернадського В. І., Войтенка В. П., Депенчук Н. П., Детлаф Т. А., Канке В. А., Лєвіча О. П., Межеріна В. О., Мейена С. В., Михайловського Г. Є., Огородника І. В. та ін. В західній традиції – Бакмана Г., Гудвіна Б., Л. дю Нуї, Шмідт-Нієльсена П., Патті Г., Уодінгтона К., Холдейна Дж., Чижека Ф. та ін.
Отже, філософське осмислення часової проблематики здійснюється у тісному зв’язку із дослідженням темпоральної організації природних, біологічних систем. Особливо актуальною постає проблема здійснення філософської рефлексії в тих галузях наукового знання, де часова змінна є суттєвою характеристикою пізнання об’єкта дослідження. Це повністю стосується сучасної біології та її об’єктів – живих систем.
Розвиток постнекласичного етапу науки, утвердження нелінійного мислення дозволяє поставити проблему біологічного часу в сучасній філософії науки в площині пошуку філософських засад єдиної концепції біологічного часу, адекватної специфіці живих систем та стану міждисциплінарної організації науки. Проблема часової організації біологічних систем є наскрізною для всіх рівнів біологічної організації: від молекулярного до біосферно-космічного. Тому в межах зазначеної концепції можливе здійснення інтерпретативного синтезу всього біологічного і метабіологічного знання.
Отже, дослідження філософських засад розуміння біологічного часу є актуальним та необхідним для розв’язання проблеми сутності живого, репрезентації науково-теоретичного образу живого в постнекласичній науковій картині світу, яка з необхідністю враховує і буття людини.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, планової науково-дослідної теми філософського факультету № 01БФ041-01 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.
Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні філософських засад сучасної концепції біологічного часу з позицій методології постнекласичної науки. Постановка даної мети обумовила здійснення таких дослідницьких завдань:
– виявити онтологічні засади концепції біологічного часу шляхом аналізу специфіки властивостей біологічного часу, розкриття зв’язку уявлень про особливості часової організації біологічних систем з принципом причинності та з ідеєю континууму;
– визначити гносеологічні засади концепції біологічного часу шляхом доведення правомірності застосування особливої метрики біологічних процесів як змістовного наповнення поняття біологічного часу та розкриття принципового характеру проблеми біологічного часу для розробки основних засад теоретичної біології;
– проаналізувати методологічні можливості поняття біологічного часу в обґрунтуванні якісної багатоманітності часових форм на прикладі біологічного часу як одного з аспектів у дослідженні проблеми часу;
– дослідити світоглядно-аксіологічні ракурси концептуального розуміння біологічного часу для сучасної науки.
Об’єкт дослідження: категорія часу в контексті наукового дослідження природних систем.
Предмет дослідження: філософські засади концептуального розуміння часу в біології.
Методи дослідження. Основними методами дисертаційного дослідження є діалектичний метод, який використаний для обґрунтування якісної багатоманітності часових форм, аналізу суперечливої сутності часу біологічних систем, осмислення єдності онтологічного, гносеологічного та світоглядного аспектів біологічного часу тощо. Метод структурно-функціонального аналізу використаний в дослідженні специфіки біологічного часу відносно інших часових форм. Метод порівняльного аналізу та історичний метод застосовані при порівнянні концептуального розуміння часу в межах класичної, некласичної та постнекласичної науки.
Наукова новизна отриманих результатів. В дисертації обґрунтована концепція біологічного часу, яка базується на визначених з позиції постнекласичної методології онтологічних, гносеологічних, методологічних та світоглядних засадах, відтворює науково-теоретичний рівень пізнання часових форм в сучасній науці та відповідно відображує сутність живого в його атрибутивних вимірах.
В результатах дисертаційного дослідження, які містять елементи наукової новизни та виносяться на захист:
– Обґрунтовано, що у постнекласичній науці біологічний час в онтологічному аспекті розглядається як атрибутивна ознака існування живих систем, що самоорганізуються та саморозвиваються. Особливості буття живого в часовому вимірі пов’язані зі специфікою нелінійного розвитку живих систем. Онтологічними засадами визнання реальності та об’єктивності біологічного часу є репрезентація особливостей темпоральних властивостей живих систем.
– Показано, що у гносеологічному аспекті біологічний час представлений цілісною науково-теоретичною концепцією, що відображує його особливості в бутті й пізнанні живого, та базується на понятті “метрика біологічного часу”. Наявність специфічної метрики біологічного часу є основною гносеологічною засадою побудови загального науково-теоретичного розуміння біологічного часу, оскільки вона закладає структуру ідеалізованого об’єкта біологічного дослідження – живої системи (клітини, організму, популяції, виду, біосфери) та дозволяє аргументувати якісну специфіку біологічного часу відносно інших часових форм.
– Доведено, що методологічні засади розуміння біологічного часу пов’язані з постнекласичною концепцією біотемпоралізму. На її підґрунті виявляються ті суттєві ознаки біологічних систем, які неможливо зафіксувати в межах методолого-теоретичних вимог класичної та некласичної теорій часу. Методологічні орієнтації постнекласичної концепції біологічного часу дозволяють відкрити “множину метрик” живого, яку не можна звести ані до певної одиниці вимірювання, ані до інваріанту загалом процедури вимірювання. На цих підставах концепція біотемпоралізму стає в сучасній науці методологічною основою здійснення теоретичного синтезу міждисциплінарного характеру в пізнанні сутності живого.
– Показано, що світоглядні засади постнекласичної концепції біологічного часу формуються на підґрунті еволюціонізму, системного підходу та синергетики. Як наслідок, постнекласична наукова картина часу живого в світоглядному сенсі репрезентує єдність багатоманітного живого в його саморозвитку та самоорганізації та збагачує осмислення часу як всезагальної форми буття. Аксіологічні виміри постнекласичної концепції біологічного часу виявляються на основі осмислення часу живого в антропологічному відношенні – як часу буття людини, самоцінного в єдності моментів неповторно-особистісного та вічного, яке виявляється в контексті часу буття Всесвіту.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів дисертації пов’язане з тим, що отримані результати сприятимуть засвоєнню ідей біотемпоралізму в біології та ствердженню плюралістичності, багатокомпонентності, нелінійності нового стилю мислення в науці. Розвиток уявлень про специфіку часових форм, зокрема, біологічного часу, висвітлює історичну логіку становлення ідей розвитку, еволюціонізму, різноманітності проявів руху матерії, діалектичної єдності змісту і форми. Методологічне обґрунтування правомірності введення специфічної метрики вимірювання тривалостей біологічних процесів уможливлює новий підхід до питань розкриття сутності живого, розширює горизонти для розробки базових принципів сучасної теоретичної біології. Робота по суті знімає суперечності між прагненнями універсалізувати вимірювання часових залежностей та фактами наявності якісної неоднорідності просторово-часових властивостей об’єктів реального світу.
Практичне значення отриманих результатів пов’язане із можливістю використання концепції біотемпоралізму в методологічних розробках із широкого кола теоретико-біологічних проблем. Основні положення дисертаційної роботи також можуть бути використані в лекційних курсах із філософії біології та філософії науки, в розробці спецкурсів та спецсемінарів із філософських проблем біології та темпоралістики.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни зроблені автором на основі власних результатав, отриманих в процесі дослідження.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження становили зміст виступів автора на науково-практичних конференціях: “Дні науки” (м. Київ, філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2002, 2003), “Українська суспільна думка в пошуках концептуального бачення світу” (Крим, с. Миколаївка, 2002), “Вища освіта України і постнекласична наука: можливості синергетичного наближення” (м. Київ, Інститут вищої освіти АПН України, 2002).
Публікації. Результати дослідження опубліковані в 4-х статтях у фахових наукових виданнях та 2-х тезах виступів на наукових конференціях.
Структура дисертаційної роботи обумовлена логікою дослідження, що визначається поставленими метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків. Основна частина структурована у відповідності із поставленими завданнями: в першому розділі визначається стан розробленості проблеми та висвітлюється історико-філософський контекст обґрунтованості введення уявлень про часові форми в природознавство, у двох наступних розділах послідовно виявляються онтологічні та гносеологічні засади концепції біотемпоралізму. Третій розділ також містить аналіз зв’язку зазначеної концепції із загальними методологічними принципами теоретичної біології. В четвертому розділі висвітлюються світоглядні та аксіологічні аспекти проблеми біологічного часу. Обсяг дисертаційної роботи – 173 сторінки основного тексту. Список використаних джерел містить 222 найменування на 17 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дисертаційного дослідження, його методологічні основи, розкривається наукова новизна роботи, з’ясовується її теоретична та практична значущість, відображається апробація результатів дослідження.
Перший розділ “Висвітлення проблеми часових форм в сучасних методологічних концепціях” присвячений аналізу питання введення в природничі науки уявлень про специфічні часові форми. Також в цьому розділі висвітлюються основні напрямки і традиції, що склалися у вітчизняній і зарубіжній науково-філософській практиці щодо оцінки відношення часу до реального світу. Дисертант проводить думку про те, що зазначене питання не може бути вирішено однозначно і безвідносно до загальних настанов, які продиктовані досвідом в кожному конкретному випадку теоретичного або емпіричного дослідження.
У підрозділі 1.1. “Час як філософська категорія і природничонаукове поняття” проводиться розведення понять часу для філософії і природознавства за функціонально-змістовними критеріями. Філософська категорія часу в природознавстві виступає в інструментальному аспекті, виявляючи тим самим свою службову, операціональну функцію. Через розгляд питання реальних і концептуальних часів дисертант показує, що кожна окрема часова форма, в тому числі і біологічний час, є теоретичною моделлю, в якій відбиваються характеристики реальних об’єктів. Аналіз субстанційної і реляційної концепцій часу дає підстави стверджувати, що уявлення про абсолютний, універсальний час краще узгоджуються із субстанційною концепцією, а картина часових форм – із реляційною. Отже, якщо виходити із реляційної концепції часу, яка на сьогодні є більш загальноприйнятою, ніж субстанційна, то в межах природничонаукового дослідження час доцільно розглядати як систему відношень: характеристика темпоральних відношень і властивостей природної системи є відповідним описом динаміки цієї системи.
Підрозділ 1.2. “Методологічне обґрунтування якісної специфіки часових форм” присвячений проблемі вибору критеріїв, за якими можна виділяти окремі часові форми. Як було показано в роботах М. О. Мостепаненко, В. А. Канке, І. А. Хасанова, виокремлення часових форм в природознавстві базується на розрізненні форм руху матерії і формально відповідає традиційній класифікації природознавства на окремі наукові галузі.
Відзначається, що часові відношення і властивості не є абсолютними характеристиками даної системи, їх виділення залежить від досліджуваного аспекту. Наприклад, живий організм можна розглядати як біологічну, хімічну, фізичну системи. Вибір для опису певної системи відповідної часової форми визначається саме аспектом дослідження і повинен скеровуватися з міркувань операціональної зручності: факти, закономірності і закони, які встановлюються при описі даної системи із застосуванням уявлень про певний специфічний час повинні адекватно з точки зору обраних вихідних теоретичних настанов описувати динаміку системи і разом з цим їх формулювання має бути якомога простішим. У свою чергу, специфічні часові форми не є умоглядними конструкціями, “чистими абстракціями”; вони є відображенням реальних якостей природних систем.
У підрозділі 1.3. “Природа рівномірності часу і проблема його вимірювання” акцент робиться на критерії рівномірності як основної метричної характеристики часу. Дослідження Ж. Л. д’Аламбера, Р. Карнапа, А. Пуанкаре свідчать про те, що рівномірність не можна визначити відносно тільки одного, окремо взятого процесу. Рівномірність є відносною характеристикою порівнюваних між собою процесів. В принципі, існує необмежена кількість класів співрівномірних процесів, що відповідають критеріям рівномірності, кожен з яких може бути взятий за еталон для введення одиниць вимірювання тривалості і практичного вимірювання часу.
Для природничника час – це перш за все параметр, змінна в кінетичних рівняннях опису поведінки природних систем, тому на перший план у встановленні часових залежностей між елементами досліджуваної системи виступає процедура вимірювання часу. Таким чином, для природознавства час визначається як метризована тривалість, при чому сама по собі тривалість не має універсальної, внутрішньо притаманної метрики. Часова параметризація залежить від вибору правил і одиниць вимірювання, які в свою чергу визначаються особливостями темпоральної організації об’єкта дослідження. Фактично, кожна окрема часова форма має свою специфічну метрику, в основі якої лежать відповідні класи співрівномірних процесів.
У підрозділі 1.4. “Розвиток концепції біологічного часу в періоди класичної та некласичної науки” наводиться огляд історії становлення концепції біологічного часу. Наголос робиться на тому, що концепція має витоки з лона експериментальної біології, і саме практичні потреби адекватного опису процесів росту і розвитку живих організмів спонукали дослідників хронометризувати часові проміжки фаз і циклів життя у особливих одиницях, відмінних від загальноприйнятих секунд і годин фізичного часу.
Початок осмислення біологічного часу з філософських позицій як особливої часової форми було покладено у працях В. І. Вернадського. Разом з цим, окремі уявлення про специфіку часових залежностей у живих організмів були розроблені при дослідженні процесів розвитку, старіння і відновлення в живій природі. Ці дослідження стали емпіричним базисом для формування сучасної наукової концепції біологічного часу. На особливу увагу заслуговують спроби математичної формалізації часових залежностей в живій природі, представлені в роботах Г. Бакмана, Л. дю Нуі та М. П. Кренке. Вони стали стимулом для подальших досліджень в галузі хронобіології та для встановлення особливостей часової організації біологічних систем. З методологічної точки зору праці цих вчених відіграли значну роль в розробці уявлень про часові форми, але на той час ще не було зроблено узагальнень в плані формування концепції біотемпоралізму.
Другий розділ “Онтологічні засади сучасної наукової концепції біологічного часу” присвячений з’ясуванню буттєвих основ, які складають специфіку часової організації біологічних систем.
У підрозділі 2.1. “Специфіка властивостей біологічного часу” розкривається питання особливостей часової структури біологічних систем. Аналіз онтологічних засад сучасної наукової концепції біологічного часу дозволяє стверджувати, що буттєвою основою уявлень про біологічний час є система специфічних темпоральних властивостей і відношень, притаманних біологічним системам. Основними часовими властивостями, що визначають особливі риси біотемпоральності, є векторність, множинність, нерівномірність, а також своєрідна ритмічна організація процесів живої природи. Жодна з цих властивостей, взята окремо, не є достатньою для характеристики біологічного часу як особливої часової форми, і лише всі вони в комплексі складають теоретичну базу уявлень про темпоральну структуру біосистем.
Підрозділ 2.2. “Направленість часу в біологічних системах” стосується питання ролі незворотності перебігу природних процесів для явищ життя. Особливе значення в розробці концепції біотемпоралізму має направленість процесів живої природи і пов’язане з нею введення принципу причинності в біологічну теорію. Опис динаміки біосистем в їх індивідуальному та загальному історичному розвитку включає в себе поняття цільової причини. Розвиток живих організмів відбувається в напрямку певних кінцевих структур і станів згідно власних генетичних програм. Проте, звичайно, усвідомлення якоїсь мети в біологічних організмах відсутнє: реалізація генетичної програми відбувається самочинно і закономірно в узгодженні із зовнішніми та внутрішніми факторами, хоча розгортання цієї програми не може бути описане в рамках лапласівського детермінізму. Тому біологічні процеси доцільніше характеризувати в поняттях телеономії, а не телеології. На рівень телеологічного пояснення ми виходимо, коли стикаємось із феноменом Homo sapiens, але більшість пов’язаних з цим феноменом питань виходять далеко за межі біологічного дослідження.
В дисертації підкреслюється, що пояснювальна сила принципу причинності стосовно живих організмів полягає у встановленні ланок в процесах і структурах, які можуть підлягати контролю з боку людини, що має вирішальне значення для практичних потреб медицини, сільського господарства, збереження природних екосистем і т. д. Евристична роль причинного пояснення в біології пов’язана із можливостями моделювання поведінки систем органічного світу.
У підрозділі 2.3. “Просторово-часові властивості біологічних систем” розглядається зв’язок просторової і часової організації світу живого. Особливістю просторово-часового континууму живого є те, що в ньому переважає асиметрія, яка обумовлює рухливість, активність елементів біологічної структури. У процесі походження і подальшого розвитку живого визначальну роль відігравала не тільки внутрішня будова речовини, а й вплив зовнішніх факторів, своєрідний “добір” яких проявлявся у специфічній адсорбції асиметричних речовин на поверхні оптично активних кристалів. Внутрішня суперечність живого проявляється в тому, що зростання асиметричності живих систем, пов’язаної із збільшенням їх лабільності, супроводжується підвищенням ролі симетрії як основної умови закріплення здобутих змін, збереження даного типу структури. Відмічається, що єдність симетрії й асиметрії просторово-часової організації живих організмів виражає нерозривність внутрішнього і зовнішнього, мінливості і стійкості. Така єдність є двома боками процесу розвитку, характеристикою живих систем на різних структурних рівнях біологічної організації.
Розгляд питання структурної і функціональної асиметрії біологічних систем ще раз показує складний, міждисциплінарний характер проблеми біологічного часу. Зокрема, зв’язок біологічної і психологічної часових форм виявляє моменти, що є спільними для методологій природничих і гуманітарних наук.
Методологічна роль аналізу співвідношення дискретного і неперервного полягає у виявленні специфічності біологічної форми руху матерії, сприянні розумінню процесів онтогенезу та філогенезу.
Третій розділ “Гносеологічні засади сучасної наукової концепції біологічного часу в контексті теоретичної біології” стосується широкого кола методологічних проблем біології та визначенням місця і ролі концепції біологічного часу для науки в цілому.
У підрозділі 3.1. “Параметризація часових відношень як проблема теоретичної й експериментальної біології” з’ясовуються підстави для введення особливих одиниць вимірювання тривалостей біологічних процесів. Розгляд питання метрики біологічного часу ще раз підтверджує обґрунтованість виокремлення останнього в особливу часову форму, яка не зводиться до фізичного часу. Введення специфічних часових одиниць вимірювання тривалостей біологічних процесів (“детлафи”, “мерони”, “пластохрони” і т. п.) дозволяє виявити суттєві закономірності розвитку живих істот, які залишаються нез’ясованими при хронометризації цих процесів за допомогою фізичного часу. Таким чином, в даному випадку концепція біологічного часу виступає в ролі методу, який дозволяє зафіксувати об’єкт, виявити його характерні риси: поза межами цієї концепції багато особливих рис біологічних систем залишаються просто непоміченими.
Підрозділ 3.2. “Роль концепції біологічного часу у формуванні загальних принципів теоретичної біології” містить в собі розгляд питання взаємозв’язку концепції біотемпоралізму із проблемою створення теоретичної біології, що дозволяє зробити висновок про правомірність і необхідність введення в біологію уявлень про біологічний час. Хронометризація проміжків тривалостей біологічних процесів в специфічних одиницях вимірювання виступає з одного боку методичним прийомом, який дозволяє встановлювати певні закономірності динаміки живих систем, які не виявляються при застосуванні одиниць фізичного часу, а з іншого боку, уявлення про біологічний час є теоретичною моделлю, і в цій якості – засобом пізнання біологічних об’єктів.
Трудності інтеграції концепції біологічного часу в теоретичну біологію пов’язані перш за все із недостатньою розробленістю понятійного апарату та базових положень останньої. Але, через призму уявлень про біологічний час проявляється багато специфічних рис структурно-функціональної організації органічного світу. Таким чином, сама концепція біотемпоралізму є потужним методологічним інструментом теоретичної біології. Очевидним також є і те, що концепція біологічного часу потребує подальшої експериментальної, теоретичної і методологічної розробки, оскільки введення в понятійний апарат біології поняття біологічного часу вимагає розв’язання складних завдань, пов’язаних із розробкою систем одиниць біологічних величин, встановленням специфічних законів біологічної форми руху матерії, а також із розробкою принципово нових прийомів і методів дослідження живої матерії.
У четвертому розділі “Світоглядно-аксіологічні аспекти розуміння біологічного часу в постнекласичній науці” з’ясовується роль концепції біологічного часу у розумінні сутності живого в межах сучасної біології та природознавства в цілому.
У підрозділі 4.1. “Орієнтації постнекласичної науки в пізнанні сутності живого” дисертант акцентує увагу на тому, що центральні філософські та наукові проблеми, такі як проблема сутності живого, потребують пошуку точок міждисциплінарної інтеграції на тлі диференційованого, вузько спеціалізованого знання. Такою точкою синтезу уявлень щодо сутності живого різних наукових галузей цілком може бути концепція біотемпоралізму. Уявлення про біологічний час містить у собі також можливості для широкого впровадження ідей з інших сфер природничого знання, наприклад, ідей синергетики, нелінійного мислення, застосування методів системного аналізу і т. п. Сучасне розуміння біологічного часу є яскравим прикладом розвитку загальних тенденцій парадигми постнекласичної науки: реалізації міждисциплінарного, плюралістичного, комплексного підходу та проблемно-орієнтованої форми дослідницької діяльності. У визначенні постнекласичних орієнтацій в напрямку пізнання сутності живих систем ми спираємось в основному на роботи В. С. Стьопіна, І. С. Добронравової та В. С. Лук’янця, в яких з’ясовано основні засади сучасного наукового пошуку. З точки зору сучасного природознавства розгляд живого організму як цілісної фізичної системи при розвиненому розумінні цілісності у фізиці не означає редукції біології до фізики, оскільки причина того, що система виявилася цілісною й у фізичному смислі, має біологічний характер. Таким чином, природознавство підійшло до такого рівня розвитку, коли жива система може бути зрозуміла у своїй специфічній цілісності тільки в тому випадку, якщо цілісність ця простежена у всіх аспектах існування живого.
У підрозділі 4.2. “Концепція біологічного часу в сучасній науковій картині світу” розкривається питання взаємозв’язку уявлень про біологічний час із загальними тенденціями розвитку постнекласичної науки. Дисертант підкреслює, що сучасна наукова концепція біологічного часу дозволяє досліджувати загальні сутнісні характеристики свого предмета не як “суто об’єктивно” існуючої системи і її “субстрату”, а як рухому єдність її просторово-часової форми і змісту. Тобто біологічні системи не можна розглядати відокремлено – на математичному рівні абстракції, безвідносно до їх функціонального змісту. При описі біологічних систем обов’язково повинні враховуватися їх складність, індивідуальність та зв’язки з метасистемою: скажімо, якщо дослідження проводиться тільки в рамках організменного рівня, то результати обов’язково включаються в більш широкий контекст – популяційний, біосферний. Це дозволяє вивчати живе як аспект рухомої реальності, як відкриту систему, яка не має строго заданих меж свого буття, як таку, що постійно знаходиться в становленні і виявляє свою незавершеність.
ВИСНОВКИ
Висновки є теоретичними підсумками дослідження філософських засад концепції біотемпоральності з точки зору методології сучасної науки та перспектив подальшої розробки даної проблематики.
1. Для природознавства філософська категорія часу розкривається перш за все як параметр, тобто у своєму операціональному аспекті. Тому вирішальне значення для природничника, який досліджує динаміку природних систем, має процедура вимірювання часу. Саме тому, час в дисертації проаналізовано як метризовану тривалість. Саме процес вимірювання наповнює змістом природничонаукове поняття часу.
В дисертації здійснена філософська рефлексія над поняттям біологічного часу як особливою часовою формою. В цьому плані ми притримувалися традиції уявлень про часові форми, які відповідають різним видам руху матерії.
В дисертації підкреслюється думка, що вибір для опису динаміки певної природної системи відповідної часової форми визначається аспектом її дослідження: закономірності, які встановлюються при описі даної системи із застосуванням уявлень про дану часову форму мають адекватно з точки зору обраних вихідних теоретичних настанов відображати часову структуру системи і, разом з цим, формулювання встановлених закономірностей у термінах відповідної науки має бути якомога простішим. Але специфічні часові форми ні в якому разі не є натурфілософськими умоглядними схемами. Виділення часових форм базується на визнанні різноманітності і якісної своєрідності різних форм матеріального руху.
2. Основою онтологічною засадою концепції біотемпоралізму є специфіка часових залежностей біологічних систем. Розглядаючи час як систему відношень, тобто, виходячи із реляційних уявлень, можна виділити такі характерні риси органічних систем, які стосуються їх часової організації, як множинність, нерівномірність, направленість, особливості в ритмічній та просторово-часовій організації (специфіка симетрії). Ці властивості в комплексі створюють уявлення про якісну відмінність біологічного часу від інших часових форм.
Одне із фундаментальних емпіричних узагальнень сучасної біології полягає в тому, що всі біологічні системи, починаючи від біохімічних макромолекул і закінчуючи біосферою, перебувають у коливальному режимі. Коливальність біосистеми означає, що така система знаходиться в постійному очікуванні різноманітних зовнішніх впливів і в постійній готовності в той чи інший спосіб відповісти на ці впливи. Отже, біосистема наче вибирає можливі варіанти взаємодії з оточуючим середовищем і варіанти своїх можливих відповідей.
З причин відсутності строго детермінованого майбутнього в поведінці біосистем різко зростає роль випадкових, в тому числі і дуже малих впливів і взаємодій. Тому випадкові взаємодії виявляються необхідними для нормальної життєдіяльності біосистем. Вони надають багатий матеріал і вибір можливих варіантів відповідей. Тому вони здатні різко посилити процес самоорганізації, а отже, еволюції.
3. Основною гносеологічною засадою для виокремлення біологічного часу в особливу часову форму є наявність у нього специфічної метрики й одиниць вимірювання тривалостей. Класи співрівномірних процесів можуть існувати в таких цілісних високоінтегрованих матеріальних системах, в яких матеріальні процеси є настільки тісно взаємопов’язаними і поєднаними, що ведуть себе як єдиний потік, синхронно і пропорційно прискорюючись і сповільнюючись під впливом різноманітних і, в тому числі, випадково змінних факторів. Саме такими системами є живі організми. Про наявність в живих організмах класів співрівномірних біологічних процесів свідчать результати біологів, які описують розвиток живих організмів в специфічних одиницях тривалості. Біологічний і фізичний час є взаємно стохастичними, оскільки одиниці біологічного часу є тривалостями таких повторюваних біологічних процесів, які, якщо їх вимірювати в одиницях фізичного часу, змінюються випадковим чином, в залежності від випадкових змін характеристик оточуючого середовища.
4. Постановка питання щодо ролі, яку відіграє концепція біологічного часу в теоретичній біології та у формуванні сучасної наукової картини світу характеризує новизну даного дослідження. Будучи теоретичним конструктом міждисциплінарного, інтегративного характеру, зазначена концепція є не тільки методичним прийомом, що дозволяє адекватно описувати органічну природу, але ще й інструментом пізнання біологічних систем. В цьому плані концепція біотемпоралізму дозволяє моделювати процеси росту і розвитку живих організмів, досліджувати їх теоретичними засобами. Разом з цим, уявлення про біологічний час знімають суперечності, які виникають при намаганні універсалізувати часові залежності при узгодженні із фактами наявності якісних відмінностей просторово-часового континууму живого.
5. Отже, сучасне розуміння біологічного часу і відповідно – концепції біологічного часу органічно пов’язане з основною світоглядною проблемою біології – проблемою сутності життя. Тобто, концепція біологічного часу виходить далеко за межі біології як науки у сферу філософського знання. Її подальша розробка суттєво впливатиме на світоглядні та аксіологічні орієнтації людської екзистенції. Це пов’язано з тим, що в низку об’єктів, які розглядаються в аспекті проблеми біологічного часу в сучасній постнекласичній науці, невід’ємно включається і суб’єкт дослідження – людина в єдності її біологічних та соціокультурних вимірів.
Список опублікованих автором праць за темою дисертації.
1. Віфлянцев В. В. Розвиток уявлень про біологічний час та їх актуальний філософський статус // Вісник Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – Вип. 39. - С. 91 – 96.
2. Віфлянцев В. В. Часові конструкції в біології // Вісник Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – Вип. 51. – С. 117 – 122.
3. Віфлянцев В. В. Онтологічні засади концепції біологічного часу // Практична філософія. – 2003. – № 2. – С. 212 – 219.
4. Віфлянцев В. В. Часові форми як методологічна проблема природознавства // Практична філософія. – 2003. – № 3. – С. 212 – 227.
5. Віфлянцев В. В. Часові форми у природознавстві // Вісник Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – Вип. 55. – Тези доповідей на Міжнародній науковій конференції “Дні науки-2003”. – С. 92 – 93.
АНОТАЦІЇ
Віфлянцев В. В. Філософські засади розуміння біологічного часу. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за фахом 09.00.02. – діалектика та методологія пізнання. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.
Дисертацію присвячено виявленню філософських засад сучасних уявлень про біологічний час як особливу часову форму. Онтологічними засадами визнання реальності та об’єктивності біологічного часу є сукупність темпоральних властивостей систем живої природи. В гносеологічному аспекті адекватний спосіб кількісного опису динаміки біологічних процесів забезпечується уведенням метрики біологічного часу. В дисертації виявлені методологічні можливості уявлень про біологічний для розробки базових принципів сучасної теоретичної біології. Уявлення про біологічний час є методологічним підґрунтям здійснення теоретичного синтезу міждисциплінарного характеру в пізнанні сутності живого. В роботі показано, що світоглядні можливості уявлень біотемпоралізму органічно пов’язані з еволюціонізмом, системним підходом та синергетикою і виявляються в сприянні збагаченню філософського осмислення часу як всезагальної форми буття.
Ключові слова: час, філософські засади, постнекласична наука, живе, теоретична біологія, темпоральність.
Вифлянцев В. В. Философские основания понимания биологического времени. – Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.02. – диалектика и методология познания. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.
Диссертация посвящена выяснению философских оснований современных представлений о биологическом времени как особой временной форме. Раскрываются онтологические, гносеологические, методологические и аксиолого-мировоззренческие основания концепции биотемпорализма с точки зрения современной методологии науки. Особое внимание в диссертации уделяется анализу представлений о биологическом времени как о метризованной длительности.
В постнеклассической науке биологическое время в онтологическом аспекте рассматривается как атрибутивный признак сущесвования живых систем, которые самоорганизовываются и саморазвиваются. Особенности бытия живого во временном измерении связаны со спецификой нелинейного развития живых систем. Онтологическими основаниями признания реальности и объективности биологического времени являются репрезентация особенностей темпоральных свойств живых систем.
В гносеологическом аспекте биологическое время представлено целостной научно-теоретической концепцией, которая отображает его особенности в бытии и познании живого, и основывается на понятии “метрика биологического времени”. Наличие специфической метрики биологического времени является основным гносеологическим основанием построения общего научно-теоретического понимания биологического времени, поскольку она закладывает структуру идеализированного объекта биологического исследования – живой системы (клетки, организма, вида, популяции, биосферы) и позволяет аргументировать качественную специфику биологического времени относительно других временных форм.
Методологические основания понимания биологического времени связаны с постнеклассической концепцией биотемпорализма. На её основе раскрываются те существенные признаки биологических систем, которые невозможно зафиксировать в рамках методолого-теоретических требований классической и неклассической теорий времени. Методологические ориентации постнеклассической концепции биологического времени позволяют открыть “множество метрик” живого, которое нельзя свести ни к определённой единице измерения, ни к инварианту процедуры измерения вообще. На этих основаниях концепция биотемпорализма становится в современной науке методологическим базисом осуществления теоретического синтеза междисциплинарного характера в познании сущности живого.
В работе показано, что мировоззренческие основания концепции биологического времени формируются на основах эволюционизма, системного подхода и синергетики. Как следствие, постнеклассическая научная картина времени живого в мировоззренческом смысле представляет единство живого в его развитии и организации и обогащает осмысление времени как всеобщей формы бытия. Аксиологические измерения постнеклассической концепции биологического времени выявляются на основании осмысления времени живого в антропологическом отношении – как времени бытия человека, самоценного в единстве моментов неповторимо-личного и вечного, которое выявляется в контексте времени бытия Вселенной.
Ключевые слова: время, философские основания, постнеклассическая наука, живое, теоретическая биология, темпоральность.
Viflyantsev V. Philosophical Fundamentals of Biological Time Conceptions. – Manuscript.
The Dissertation for the Degree of Candidate of Science in Philosophy, Specialty 09.00.02. – Dialectic and Methodology of Cognition. – Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2004.
The dissertation is devoted to the philosophical fundamentals explication of biological time contemporary conceptions as the specific temporal form. The temporal properties complex of live systems is ontological fundamental of reality and objectiveness biological time admission. From gnostic point of view the adequate method of biological processes dynamic quantitative description is provided with inclusion biological time metrics. Methodological possibilities of biological time conceptions are explicated for the basic principles of contemporary theoretical biology elaboration. Biological time conceptions are the methodological basis for interdisciplinary theoretical synthesis realization in knowledge essence of live. It is shown that worldview possibilities of biotemporality conceptions are closely deals with evolutionism, system methodology and synergetic. They are examined in promotion of enrichment of philosophical cognition of time as universal being form.
Keywords: time, philosophical fundamentals, postnonclasical science, live, theoretical biology, temporality.
Немає коментарів:
Дописати коментар